Transcript · Ukrainian → Spanish
Ukrainian Nationalist Speech in Lviv
¡Compañeros!
¡Gloria a Ucrania!
Bueno, por fin se han reunido, veo que los ucranianos se han animado un poco, ¿eh?
¿Ya se cansaron de llorar? ¿Se cansaron o no? No los oigo.
Estamos hartos.
Estamos hartos de ser tolerantes.
Estamos hartos de hablar de compromiso, reconciliación, del Este y el Oeste
juntos. ¿Estamos hartos?
Estamos hartos.
Por eso es hora de actuar.
Saben, esta sesión es de mi agrado. Me parece que más de una sesión así
la celebraremos aquí en Leópolis, celebraremos esa sesión en
Kiev. También me parece que llegará el día en que una
sesión así la celebraremos en las calles de Donetsk,
cuando nuestro ejército banderista cruce el Dniéper, cruce
Donetsk y expulse a esa banda de culos azules de
Ucrania,
que hoy ha usurpado el poder. Hoy contra
Leópolis se alzan tres centros de poder: son
Moscú,
Donetsk y Kiev. Es cierto que Kiev
está ocupado por ellos. Kiev se rindió y también
esperan que Leópolis se rinda, que Leópolis caiga,
que los negocios cedan, que la élite política calle,
que los habitantes callen en sus cocinas, que la policía de Leópolis
igual que los policías de Kiev, persiga a los patriotas.
Pero eso no ocurrirá, compañeros, porque no pasará.
Porque nuestra ciudad no es una ciudad cualquiera.
No es simplemente un centro regional, es una ciudad donde
Bandera estudió, vivió, luchó y combatió.
Tenemos una gran tradición a nuestras espaldas.
Detrás de nosotros están las coronas doradas de Daniel de Galitzia, detrás de nosotros
están las banderas rojo y negro de Bandera y detrás de nosotros los leones
verdiblancos del Karpaty. No entregaremos nuestra ciudad.
Que vengan. Vinieron aquí en cuarenta y cuatro y
se bañaron en sangre hasta sesenta y uno.
Solo quería recordarles quiénes eran los banderistas.
Cuando Stalin quiso deportar a los chechenos, él
a esos orgullosos chechenos fieros en una noche en vagones
de carga los deportó. Y para acabar con los banderistas ni
veinte años bastaron. ¿Saben, camaradas, qué es lo principal
de ese símbolo junto al que hoy estamos?
Lo principal no es que hubiera Bandera, que fue un líder.
Lo principal es que después de él quedaron los banderistas.
Los banderistas son personas que obligaron a los moscovitas a respetar
a los ucranianos. Si antes podían preguntar: «¿Qué tal, jojoles,
cómo van las cosas?». Y respondíamos: «Van bien».
Pero no somos jojoles, somos banderistas. Y entonces ellos,
camaradas, esos perros asiáticos, de inmediato
cierran la boca. Y aquí, en Leópolis, no nos van a
dictar nada. Allí tienen presidente, allí tienen
tribunales comprados, allí tienen Gobierno, allí tienen poder.
En Leópolis no tienen poder. Tienen un
gobernador general, como lo hubo antaño en la Pequeña Rusia.
Pero en Leópolis tenemos nuestra propia autoridad banderista roja y negra.
Tanto en Ternópil como en Frankivsk.
Es una autoridad elegida por el pueblo y para el pueblo.
Comprenden que a esos jueces, a ese gobierno y a ese
presidente no los elegimos nosotros, ¿verdad?
Así es.
Por eso no es nuestra autoridad y no tenemos ninguna obligación ante ella.
Ninguna. Que se enfurezcan allí,
que piensen lo que quieran, pero ni le quitarán a Bandera
el título de Héroe ni nos arrebatarán nuestra ciudad.
Saben qué, compañeros, cuando alguien dijo aquí que esto es una amenaza
para el Estado, les pido que lo olviden. El Estado
no existe. Existe el país,
Ucrania, y existen los ucranianos. Y en lugar del Estado
hay burgueses, parásitos y matones que
hoy se nos han subido a la cabeza y piensan que se quedarán ahí para siempre.
Pero les diré que la historia enseña: ese tipo de autoridad ni siquiera en
no se sostendrá con bayonetas, y mucho menos con porras policiales de goma
porras. Que no esperen. Que no esperen que
los banderistas merodeen por los bosques, mientras ellos, como agentes del NKVD,
los cazan. Seremos nosotros quienes los cazaremos en las
calles de nuestra ciudad ucraniana de Leópolis.
¡Gloria a la nación!
¡Muerte a los enemigos!
¡Hasta la victoria, camaradas! ¡Gloria a la victoria!
¡Gloria!
End of transcript · 673 words · machine translated
Original transcript (Ukrainian)
Товариство! Слава Україні! Ну що, нарешті зібрались, бачу, трошки розворушились українці, а? Плакати вже набридло? Набридло чи ні, не чую. Набридло.
Набридло бути толерантними. Набридло говорити про компроміс, примирення, про Схід і Захід разом. Набридло? Набридло. Тому час діяти.
Знаєте, ця сесія по моєму смаку. Мені здається, що ми ще не одну таку сесію проведемо тут у Львові, проведемо ту сесію в Києві. І мені ще здається, що буде той день, коли ми таку сесію проведемо на вулицях Донецька, коли наша бандерівська армія перейде Дніпро, перейде
Донецьк і викине ту синьожопу банду з України, яка сьогодні узурпувала владу. Сьогодні проти Львова стоять три центри сили: це є Москва,
це є Донецьк і це є Київ. Правда, Київ ними окупований. Київ здався і так само вони чекають, що здасться Львів, що Львів ляже, що прогнеться бізнес, що промовчить політична еліта, що мовчатимуть на кухні мешканці, що львівська міліція так
само, як київський ментів, буде ганяти патріотів. А не буде такого, товариство, бо не пройде. Тому що в нас з вами не просте місто. Це вам не просто обласний центр, це місто, де Бандера вчився, жив, боровся і воював.
В нас з вами за плечима велика традиція. За нами золоті корони Данила Галицького, за нами червоно-чорні стяги Бандери і за нами зелено-білі карпатівські леви. Ми своє місто не віддамо. Нехай приходять. Вони сюди прийшли в сорок четвертому і
кров'ю вмивались до шістдесят першого. Я хотів вам просто нагадати, хто такі були бандерівці. Коли Сталін захотів депортувати чеченців, він цих гордих чегетів крутих за одну ніч в товарних вагонах вивіз. А щоб впоратись з бандерівцями і
двадцяти років було мало. Ви знаєте, що головне товариство в тому символі, біля якого ми сьогодні стоїмо? Головне не те, щоб був Бандера, який був вождем. А головне те, що після нього залишились бандерівці. Бандерівці — це люди, які змусили москалів поважати
українців. Якщо раніше могли спитати: ну що, хохли, как діла? А ми відповідаєм: діла нормально. Але ми не хохли, ми бандерівці. І тут в них, товариство, в тих собак азіатських, в їм тут зразу закривається писок. І тут у Львові вони нам не будуть
диктувати. Це в них там є президент, в них там є куплені суди, в них там є уряд, в них є влада. У Львові в них влади немає. В них є генерал-губернатор, як і колись було в Малоросії. Але в нас у Львові є своя бандерівська червоно-чорна
влада. І в Тернополі, і у Франківську. Це влада, яка обрана народом і для народу. Ви розумієте, що тих суддів, той уряд і того президента ми з вами не обирали, правильно? Правильно.
А тому це не є наша влада і зобов'язань перед нею ми не маємо жодних. Нехай вони там собі біснуються, нехай думають, що хочуть, але вони ані в Бандери не заберуть героя, ані нашого міста в нас не заберуть. Ви знаєте що, товариство, коли тут хтось казав, що це загроза
державності, я вас прошу забути. Держави немає. Є країна Україна і є українці. А замість держави є буржуї, паразити, бандюки, які сьогодні залізли нам на голову і думають, що будуть там сидіти вічно.
Але я вам скажу, історія вчить: така влада навіть на багнетах не втримається, не те, що на гумових міліцейських кийках. Тому хай не чекають. Хай не чекають, що бандерівці будуть по лісах шастати, а вони як НКВД-исти будуть їх виловлювати. Це ми їх будемо виловлювати на
вулицях нашого українського міста Львова. Слава нації! Смерть ворогам! До перемоги, товариство! Слава перемозі! Слава!
