Боєць маріупольської ТрО розповідає про полон і повернення додому

Ви якраз із того маріупольського гарнізону,

який в травні вийшов після чотири

роки у полоні майже.

Саме, саме з маріупольського.

Маріупольське ТРО. Я ще не осознаю, що я вже вдома.

Що тут?

Вибачте, я ці чотири з половиною роки вимушений

був розмовляти суто російською.

Як вам зручно, як вам зручно.

Поэтому я вам скажу, что тяжело было уже.

Падали, падали мы духом. Нас было, мы сначала были в

Еленовке, потом в Сахадольске мы были три года.

Ви були в Єлені, в Оленівці, в Оленівській колонії, так?

І ми... Було тяжело. Нас було несколько,

скажем, нас где-то с десяток человек было. Маріупольское ТРО.

За последние полтора года мы, нас отвезли вообще

в другое учреждение.

Вам не казали навіть, де ви знаходитеся?

Нет, там был режим такой, э, строгой

секретности. Мы на сотрудников не имели права смотреть.

Э, нам все время одевали капюшоны.

Нам запрещали смотреть на сотрудников, подымать головы.

Щодня?

Они были в масках постоянно, поэтому и мы

не знали, где мы. Так и мы были в крытой тюрьме.

Нас было четверо. Камера,

в которой мы содержались, три с половиной на три метра.

Нас было четверо. Знаєте Демидіва?

В Маріуполі?

Ні,

не Дім, Демид — прапор.

Демид.

Ми переїхали

з прапорами з написами Україна.

Оце я вже вдома.

Я вас вітаю вдома і дякую вам за ваш запис.

Дякую. Дякую.