Злата читає вірш про війну в Україні та шлях до свободи

Я люблю вірші.

Давай.

А Бог,

напевно, теж заплакав, коли

горделиво і гуло він з сиротинею

балакав і клав їй

руку на чоло.

Він йшов кварталами розрухи, до крові

пальці обдирав. Він брав дитя мале на

руки

і по-батьківськи

обіймав.

Він затуляв собою стіни, щоб не

розсипались вони. Він падав,

падав на коліна і повмирав він від

війни

не на хресті.

Вмирав в Херсоні, Одесі, Києві,

Дніпрі. Він був із хлопцями в

полоні. Він був із нами на

війні,

а ми

із ним лягали спати, ховалися за

дві стіни. Ми брали в руки знов

лопати і йшли снігами

до весни.

А Бог нам ніс у дерці воду,

одну хлібину на всіх нас. Ми

йшли віками по свободу

і нині йдемо. Такий час.

Ми йшли віками по свободу

і нині йдемо. Такий час.

Сонечко, рано чи пізно ми будемо

го-говорити інші вірші, але будемо пам'ятати, ми

нічого не забудемо. Правильно?

Так.

Ти чудово прочитала вірш. Молодець!

Це було чарівно.

Хочеш щось сказати?

Так,

я на хвилинку вийду.

Добре.

Добре.

На хвилинку вийду.

Добрий день! Це ми хотіли вам зробити подаруночок на

пам'ять.

Просто ми приїхали з такого селища,

якого, на жаль, на зараз вже майже не існує.

Така вам маленька частинка нашого серця на

згадку.

Повірте мені, це селище обов'язково буде

відбудоване.

Дякую. Дякую.

Інакше не може бути. Коли ті пташки знов прилетять, ми всі

доживемо до цього часу.

Злата, пташечка, обережно! Пішли, пішли з ними.

Дякуємо, Злата! Дякую тобі.

Златка, я насправді вражений твоєю

емоційністю, твоєю глибиною.

Я дивлюсь тобі в очі і розумію, що ти дуже доросла.

Хочу, щоб ти

ще хоча б трішечки

надовше побула дитиною і щоб в тебе було

яскраве дитинство.

Ти молодець.

Зайчик, давай я тебе поцілую в лоба.

Я, звичайно, не, не самий самий, але я артист і дуже

хочу, щоб

артистичність в тобі тільки розвивалась.

Поцілувана Бокланом.

Ти талановита, чарівна, прекрасна.

І мені дуже подобається, що ти саме розповідаєш

історію.

Да.

Розповідаєш її серцем і своїм відчуттям.

Хоча, якщо чесно, хотілося б, щоб вона читала інші вірші.

Ну звичайно.

Але такі часи. Біжи до мами. Ну,

чи потрібно тут щось казати? Дякуємо, що доїхали.

Дякуємо, що ви світлі такі і що ви обидві пташки.

Дякуємо вам.

Дякуємо.

Дякуємо.

Вас троє, так, звісно.

Дуже вам вдячні.