Ukrainian → English transcript
Yevhen Konovalets went through war, captivity, and the struggle for Ukraine, but did not accept its temporary defeat as the end.
After 1921, he did not disappear from history but went underground.
He created the Ukrainian Military Organization and later laid the foundation of a political movement—the Organization of Ukrainian Nationalists.
His idea was simple and, perhaps, even radical for that time.
Ukraine must continue the struggle even when there is no state.
That is why a generation of people who did not accept defeat as the end began to form around him.
Moscow understood this and saw him as a threat, even without an army, a front, or a state.
That is why they watched him for years. That is why they introduced an agent into his inner circle who posed as a comrade.
And on May 23, 1938, in Rotterdam, he was handed a gift—a box of chocolates with explosives.
The explosion cut his life short in the middle of a European city, far from Ukraine.
But this was not the end of the story, because some people can be killed physically, but it is impossible to destroy what they set in motion.
His death did not stop the movement. It only cemented his legacy.
The structures and ideas he created continued to live on in other people, in generations that grew up without him, but with his legacy.
His fighter's DNA remained in the nation. The empire that then celebrated the leader's death later disappeared.
But Ukraine endured. And today, the remains of Yevhen Konovalets will return home, as part of a memory that cannot be erased.
End of transcript · 272 words · machine translated
Original transcript (Ukrainian)
Євген Коновалець пройшов війну, полон і боротьбу за Україну, але не прийняв тимчасову поразку у ній як кінець. Після 1921 року він не зник із історії, а перейшов у підпілля. Створив Українську військову організацію, а згодом заклав основу політичного руху – Організації українських націоналістів. Його ідея була простою і, можливо, навіть радикальною для того часу. Україна має продовжувати боротьбу навіть тоді, коли держави немає.
Саме тому навколо нього почало формуватися покоління людей, які не погоджувалися з поразкою як з фіналом. Москва це розуміла і бачила в ньому загрозу навіть без армії, фронту чи держави. Тому за ним стежили роками. Тому в його коло довіри вели агента, який видавав себе за товариша. І 23 травня 1938 року в Роттердамі йому передали подарунок – коробку цукерок із вибухівкою. Вибух обірвав його життя посеред європейського міста, далеко від України.
Але це не був кінець історії, бо деяких людей можна вбити фізично, але неможливо знищити те, що вони запускають. Його смерть не зупинила рух. Вона лише закріпила його спадок. Створені ним структури та ідеї продовжили жити в інших людях, у поколіннях, які виросли вже без нього, але з його спадщиною. Його ДНК-борця залишилось у нації. Імперія, яка тоді святкувала смерть провідника, згодом зникла. А Україна вистояла. І сьогодні прах Євгена Коновальця повернеться додому, як частина пам'яті, яку неможливо стерти.
