Ukrainian transcript

Євген Коновалець пройшов війну, полон і боротьбу за Україну, але не прийняв тимчасову поразку у ній як кінець.

Після 1921 року він не зник із історії, а перейшов у підпілля.

Створив Українську військову організацію, а згодом заклав основу політичного руху – Організації українських націоналістів.

Його ідея була простою і, можливо, навіть радикальною для того часу.

Україна має продовжувати боротьбу навіть тоді, коли держави немає.

Саме тому навколо нього почало формуватися покоління людей, які не погоджувалися з поразкою як з фіналом.

Москва це розуміла і бачила в ньому загрозу навіть без армії, фронту чи держави.

Тому за ним стежили роками. Тому в його коло довіри вели агента, який видавав себе за товариша.

І 23 травня 1938 року в Роттердамі йому передали подарунок – коробку цукерок із вибухівкою.

Вибух обірвав його життя посеред європейського міста, далеко від України.

Але це не був кінець історії, бо деяких людей можна вбити фізично, але неможливо знищити те, що вони запускають.

Його смерть не зупинила рух. Вона лише закріпила його спадок.

Створені ним структури та ідеї продовжили жити в інших людях, у поколіннях, які виросли вже без нього, але з його спадщиною.

Його ДНК-борця залишилось у нації. Імперія, яка тоді святкувала смерть провідника, згодом зникла.

А Україна вистояла. І сьогодні прах Євгена Коновальця повернеться додому, як частина пам'яті, яку неможливо стерти.