Українці Кубані: козацьке коріння, русифікація та виселення
56 views 7 min
56 views 7 min
Питайте вас. Ви ще троє українці, чи скільки?
Українці. А хто ж? Так, а хто вас сюди пригласив?
Як хто? Ну як ви думаєте, хто нас міг сюди пере-- пригласить?
Я сам Порох, моя фамилія. А зовуть? Іван Денисович.
По паспорту хто ви? Ну, русский, конечно, по паспорту.
А себе считаєте ким? Ну, а себе, себе считаю, ми хохлами считаєм.
Хохлами. Та хто ж ви такі, русскіє чи хохли?
Папа, я не знаю. Ми русскіє, папа русскій.
Не знаю. Чим ми русскіє? Ми тоже козацького... Козацького.
Перевели нас отак от. Папка ще... Уже моя за кацапа вийшла заміж, це за кацапа.
Мама та мати в мене козачка була.
Ну, ви, я думаю так, ви знали, що наші оці станиці Єлизаветінська, Мар'янська, там, ето, Титаровська, там, Мешастовка і там, і так дальше по праву сторону ріки Кубані, це ж все бу-- бывший запорожці.
Так же? От. Так от, мені кажется, ви просто думаєте: ану-ка ж поїдем, подивимося, які ж вони там єсть.
А почему я записаний не українець, а русский?
У мене там друг був, Жовтобрюх його фамилія, а він Жовтобрюхов.
Щоби скрыть, що в нас фамилії українські, запорізькі, потому що нас душили, Господи помилуй.
Потому що весь Краснодарський край сделали русским.
Українців. Що ви говорите? Да. А тепер кими стали?
А тепер ми самі не знаєм, хто ми. Ну так хто ви? Руські чи українці, чи хто?
Перевертні. Перевертні. Перевертні. А я не знаю, а почему это так, що...
Україна то наша українська була. Українська.
А почему, ти скажи, почему, що ми руські пишемось?
От это вопрос. Да? Да. Да, де ви тут? Да, руські.
Я учився в школі на українському языку. Ага.
От. І балакали ми по-українськи. Ага. А з 33-го года пішло все на смарку. Все на смарку.
І сейчас я не знаю ні українського, ні руського языка не знаю Кубанська балачка.
Все началося, воно ще в 26-му году. В 26-му году тут було аж три висилки.
І була висилка така, голодовка ж була. Ага, було.
Значить, прямо приходили, забирали все. Що забирали і мого батька.
Значить, перву ночь приходять, отака, такий-то, виводять, пошел, виводять, пошел туда і, значит, на те глинище і уничтожають.
І вибирали такі, що, значить, самий строевой такой, красивий, здоровий.
Та даже так було. От приїдуть до тебе, визивають.
Виходиш ти, тільки двері відкрив, бах — і пішов.
А хто такий, що такий, все. В 33-му году подводы йдуть по улиці.
Так. Ага, бачать, хазя-- ходе чоловік по городу.
Повер-- подвертай гарбуз. Подвертай і...
Собирайся, поїхали. Поїхали, і всьо. А куди ж везли?
Ну, на станцію, в Казахстан. В Казахстан. Виселяли.
В 33-му году виселяли в Казахстан, у Северний.
От половину станиці вислали у нас, а потом з Ленінградської області, что ли, сюда навезли других людей і назвали її Ленінградською в 33-му году, тобто перейменували, назвали Ленінградською.
І співали пісню «Прощай, ти, Уманська станиця», когда висилали А знаєте цю пісню?
Прощай, ти, Уманська... Прощай, ти, Уманська станиця!
Прощай, весела сторона! Прощай, козацька молодая!
Прощай, голубушка моя!
Я помню свое детство. Ходив я в второй клас в школу.
Учитель спрашивал национальность. Я говорю: «Козак».
А він: «Нема такой нації. Русский». Прийшов додому, плачу.
«Папа!» — «Чё, сынок?» — «Який я русский? Я ж козак».
— «А чё такое?» — «Учитель отак-отак сказав». — «Ну, значить, будем русскіє, а то вишлють нас на Соловки».
По тому в школі організовали-- організовували кавалерійський козачий кружок.
А я батька боявся. Батько бив мене. Аби не бив, я б не знаю, хто був би.
Приходжу додому: «Папа, я запишусь в козачий кавалерійський кружок».
— «Де?» — «В школі». — «Не смей!» — «Та як так?»
— «Не смей, хамство, ти, син! Ти нас що, на Соловки?
Та хлопці записуються». Він за ремень, ударил несколько раз.
Ну, я не записав. Проходе время, він, батько, мене пита: «Ну, Павло, як же ви ж, де хлопці твої, що записались?»
— «Та їх нема, в школу не ходять». — «Ну, узнай, де вони».
— «Узнаю в школі». — «А їх всіх на висылку отправили».
— «Узнаю в школі». — «А їх всіх на висылку отправили».
Тут дело, я думаю, так, зайшло за того, за, за самостійну Кубань. Понимаете?
Когда этих, красних, вигнали в 18-му году, то стали козаки бороться за те, що от ваша Росія, тепер ви защищайтесь самі, а ми самі.
Ми вигнали, і ми не будем за вас воювати.
І вот это й пішло. Я говорю, що 75 літ тут, можна сказать, е-е-е, нас разрушали.
І ти-- как наші, как би сказать, наш обычай, наші всі такі, м-м-м, привычки, все таке, як би сказать...
Язик наш. Язик наш, е-е-е, разрушали, а тепер 170 літ надо, щоб оце восстановить.
А тепер ми кажем, чого наші правнуки такі стали?
Та потому що їх так напічкали.
Прощай, козацька молодая! Прощай, голубушка моя!
Без запретов и цензуры. Подпишись на Telegram-канал «Настоящего времени», будь в курсе последних новостей и важных событий.
End of transcript · 805 words
TranslateMom transcribes and translates videos from X, TikTok, YouTube and Instagram. Paste a link and you get a page like this one, in your language.